“Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива” (Лк 10, 1-15).
Коли уважно придивимося до життя на землі, то побачимо, що воно проходить за встановленим Богом порядком, незалежно від того, що відбувається у світі – війни чи катаклізми. Пори року постійно змінюють одна другу, після ночі настає день, світить сонце, падає дощ, рослини цвітуть і дають плоди. Життя далі триває.
Подібно відбувається з Церквою. Хоча вона стикається з труднощами, переслідуваннями через війни, фальшиві науки, відкидання Євангелія Христа, питання спасіння залишається актуальним. Чи як каже образно Ісус, духовні жнива спасіння людських душ тривають. Тож існує потреба робітників – проповідників, священників, про що згадує Господь: „Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива”.
Потреба духовних покликань, робітників Церкви – це питання відповідальності всіх християн. Багато людей хочуть, щоб Церква була свята, робила багато добра, але не всі дбають про неї? У нас є багато вимог до священників, але чи кожен із нас дбає про покликання, святість священників? Для цього пригадаймо, чим є Церква. Апостол Павло порівнює її до людського тіла: „Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос. Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема” (1Кор 12,12,27). Кожен із нас відчуває себе сильним, повноцінним, коли здорові всі члени нашого тіло. Бо здоров’я всього організму залежить від здоров’я всіх його членів. Тоді ми можемо вповні реалізувати себе в житті, виконувати різну працю.
Так само життя, святість Церкви і праця священників залежить від всіх нас. Тому кожен із нас повинен дбати про робітників Христового виноградника чи Божих жнив: Молитися за духовні покликання, святість і ласку витривання для духовних осіб, просити Ісуса про Його поміч та потрібні дари для священників, щоб їхня праця була плідною, аби свідчили життям любов Христа. Тобто маємо відчувати й проявляти спільну відповідальність за робітників Церкви, і тим самим за власне добро. Щоб було добро, спершу треба вкласти в нього час, увагу, зусилля, тоді будуть плоди.
Старець Михайло Валаамський так висловився про духовних осіб: „Одного разу я подумав, як важко бути священником. Якщо в нього ряса вся в латках, кажуть – як він неохайний. Якщо нова і красива – подумають за що він її купив. Якщо той священник симпатичний, кажуть – пропадає хлопець. Якщо негарний – що, вже й таких висвячують на священників? Якщо говорить довгі проповіді, кажуть – замучив нас. Якщо короткою – не приготувався. Якщо молодий, кажуть – занадто молодий, ніякого досвіду. Якщо старий – то звичайно, він святий, бо старий. Гріхи самі від нього втекли. Що він може нам дати. Важко бути священиком, і тому священник іноді відвертається спиною до людей, щоб не бачили, як він плаче, коли підносить прихованого Христа в своїх руках”.
Робімо кожен свій вклад у добро Церкви і тоді самі отримаємо багато Божого добра.
